Головна » Шкільний музей  » Краєзнавча робота


Духнович Олександр Васильович

(1803 — 1865)

Педагог, літератор,  організатор народного шкільництва 
 

     В історії культурно-освітнього руху русинів-українців Закарпаття і Східної Словаччини ХІХ ст. помітне місце посідає Олександр Васильович Духнович — педагог, літератор, організатор народного шкільництва, активний світський і церковний діяч. Особистість складна, суперечлива, неординарна, яку то високо підносили, то надзвичайно принижували. 
   Народився Олександр Васильович Духнович 24 квітня 1803 р. у верховинському селі Тополя (тепер Гуменського округу в Словаччині) в родині незаможного священика. Його предок по батьківській лінії, за походженням українець-волиняк, на початку XVIII ст. оселився на Пряшівщині, в селі Вишній Мрошів. Батько, Василь Духнович, виховував дітей своїх у національному дусі, формував у них повагу до всього рідного, українського. 
    Початкову освіту Олександр здобув удома, спершу за «Букварем», а потім за «Апостолом» і «Псалтирем». На його виховання справили великий вплив брат матері Дмитро Герберій — священик у Старині та дід Іван Герберій — священик у Клокочові. Там же хлопчик відвідував сільську школу, про яку в нього залишилися неприємні спогади. У 1813 р. батько відвіз сина до Ужгорода, де Олександр закінчив народну школу, а згодом гімназію, в якій навчання велося тільки угорською і латинською мовами. 
   У 1816 р. помер батько, і на материні плечі лягли турботи про виховання шести дітей. Саме вона наполягла, щоб Олександр вивчав богослов’я, бо це було родинною традицією Духновичів. Хоча юнак мав зовсім інші наміри — набути спеціальність із землеробства, але послухав матір і за сприяння єпископа Григорія Марковича, який виділив стипендію в розмірі 150 флоринів, поїхав до міста Кошице на «філософський курс», тобто на навчання в останніх, вищих класах гімназії (1821–1823). 
    Упродовж 1823–1827 рр. Олександр Духнович навчався в Ужгородській богословській семінарії. Після завершення навчання був посвячений за целібатом (неодруженим) у священики і, як одного з найкращих учнів, його призначили на роботу архіваріусом єпархіальної канцелярії у Пряшеві (тепер Словаччина). До роботи ставився дуже сумлінно, проте, не отримував належної відплати й жив у злиднях. Життєрадісний юнак викликав невдоволення в черствої вдачі єпископа Г.Тарковича, котрий відмовляв йому в їжі і житлі. Тому наприкінці жовтня 1830 р., обірваний і напівбосий, Олександр подався до Ужгорода, де його приязно зустрів єпископ О.Почі, знайомий з ним ще з духовної семінарії. Він навіть зарахував Олександра Духновича священиком Мукачівської єпархії, але це не означало можливості працевлаштування, оскільки пряшівський єпископ не дозволяв йому переїжджати зі своєї єпархії. Олександр Васильович довго шукав роботу, врешті на запрошення віце-жупана Ужгородської жупи* Степана Петровая став вихователем його семирічного сина. З посади домашнього вчителя (1830 р.) і почалася педагогічна діяльність Олександра Васильовича Духновича. 
*Жупа — адміністративно-територіальна одиниця в південних словян. Звідси слов’янські назви угорських комітатів (найбільшої адміністративно-територіальної одиниці) — жупи і їхніх начальників — жупани. Чехословацький уряд зберіг до 1927 р. на Закарпатті та в Словаччині адміністративно-територіальний поділ на жупи.    
          До своїх практичних учительських обов’язків Олександр Васильович ставився надзвичайно серйозно, ґрунтовно студіював педагогічну теорію. У Степана Петровая була дуже багата бібліотека, якою у вільний час міг користуватися й Духнович. Тож він поринув у праці Я.А.Коменського, Й.Г.Песталоцці, А.Дістервега. Саме тоді в нього зародилася ідея самому написати підручник з педагогіки для вчителів і батьків, що він і здійснив пізніше. 
        Наприкінці 1832 р. Олександр Васильович Духнович змушений був повернутися до Пряшева, оскільки єпископ Г.Таркович погрожував йому позбавленням сану. Тут він знову працює в єпископській канцелярії, зазнаючи утисків і принижень. Виконував обов’язки духівника в селах Комлоші (Хмельник) та Біловежа, пізніше — завідувача нотаріального відділу єпископської канцелярії в Ужгороді ; був також священиком у Пряшеві. 
      Помер Олександр Васильович Духнович 30 березня 1865 р. в Пряшеві. Там його і поховано. Прожив він усього 62 роки. 
Просвітник сам організовував школи, створював фонди для надання допомоги бідним дітям. Так, у Пряшівській гімназії, де він викладав російську мову, створив грошовий фонд, з якого видавалися стипендії бідним учням і студентам, а у своєму будинку відкрив для них безплатну їдальню. Завдяки його зусиллям онімечена колись Пряшівська гімназія у 50-ті роки ХІХ ст. стала слов’янською. Усвідомлюючи необхідність здобуття молоддю освіти, Олександр Васильович багато сил доклав до створення товариства Івана Хрестителя в 1862 р. Метою товариства була допомога бідним, але здібним учням, що полягала в забезпеченні їх житлом і харчуванням. Він сам інспектував школи, добирав педагогічні кадри, порушив питання про відкриття педагогічного центру для підготовки вчителів народних шкіл, оскільки усвідомив їхню виняткову роль у виховально-навчальному процесі ; вони є «соль землі, …просветители народа,— народа оставленного, народа просвещения требующего». Завершальна частина «Народної педагогії…» присвячена особистості вчителя-вихователя. На думку Олександра Васильовича Духновича, педагогом може бути тільки той, хто має до цього природні здібності, батьківську любов до дітей. Учитель повинен бути взірцем людяності, моральної чистоти, справедливості, а також професіоналом, ерудитом, усебічно обдарованим, адже він — творець щастя дитини. 
       Педагогіка — мистецтво мистецтв, а вчитель — найбільший художник, бо він «не річ, а людину і людство будує». Вихователь мусить бути вимогливим до дітей, але водночас по-батьківськи чуйним. Педагог зобов’язаний постійно самовдосконалюватись. Його культурно-освітня діяльність не може обмежуватися рамками тільки однієї школи, а має поширюватися й на тих, хто поза нею. Висока місія вчителя передбачає патріотичне виховання молодого покоління з метою підвищення національної свідомості пригноблюваного народу. 
       Олександр Васильович Духнович є автором низки підручників для шкіл: «Книжиця читальная для начинающихЪ» (1847 р.) — буквар, який вийшов у світ раніше за «Читанку для малих дітей» М.Шашкевича і «Букварь южнорусский» Т.Шевченка, й кілька разів перевидавався ; «Краткій землеписЪ для молодыхЪ РусиновЪ» (1851 р.) — підручник з географії для народної школи ; «Сокращенная грамматика письменного руського язика» (1858 р.).